Нестор Літописець – засновник української мови
Cвято 9 листопада було встановлене указом
президента України в 1997 році і відзначається щороку на честь українського
літописця Нестора - послідовника творців слов'янської писемності Кирила і
Мефодія. Також цей день називають Днем української мови та писемності.
Дослідники вважають, що саме з Нестора Літописця і починається писемна українська мова. Це не тільки державне, а й церковне свято. Перший у сучасній українській мові твір, який відповідає візантійським першоджерелам, православні назвали акафістом Богородиці Холмській.
Упродовж кількох століть український народ привчали до думки про нібито "вторинність" української мови, ретельно приховуючи від українців величезний масив української ж писемності, історії та культури, яка сягає глибокої давнини і нараховує багато тисячоліть. За науковими розвідками лінгвістів, мова української народності почала формуватися ще у VI-IX століттях.
Преподобний Нестор Літописець - киянин, у сімнадцять років прийшов у Києво-Печерську лавру послушником. Прийняв його сам засновник монастиря преподобний Феодосій. Молитвою та послухом юний подвижник невдовзі перевершив найвидатніших старців. Під час постригу в ченці Нестор був удостоєний сану ієродиякона. Книжкова справа стала змістом його життя.
Найвизначнішою працею Нестора Літописця є "Повість минулих літ" - літописне зведення, складене в Києві на початку XII століття. Це перша в Київській Русі пам'ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Преподобний Нестор довів розповідь з літописних зведень кінця XI століття до 1113 року. Всі наступні літописці лише переписували уривки з праць преподобного Нестора, наслідуючи його. Але перевершити так і не змогли. "Повість минулих літ" була і залишається найвидатнішою пам'яткою слов'янської культури. Тому преподобного Нестора Літописця можна по праву вважати батьком не лише вітчизняної історії, а й словесності.
Характеризуючи велику працю Нестора Літописця, не можна обійти увагою і два його твори, які були написані перед появою "Повісті минулих літ", - "Чтеніє о житії і погубленії Бориса і Гліба", написане між 1081-1088 рр., та "Житіє преподобного Феодосія, ігумена Печерського монастиря. Списане Нестором, мнихом того же монастиря" (бл. 1091). Головною ідеєю Несторового житія святих мучеників Бориса і Гліба є те, що вони прийняли мученицьку смерть заради братолюбства, надали перевагу смерті, а це означає, що і сучасні йому князі, які потонули в міжусобицях, повинні були дотримуватися християнського правила братолюбства, яке є головною запорукою збереження єдності Русі. Що ж до іншого житія - преподобного Феодосія, то дослідники зазначають, що як агіографічний твір він викликає в наші дні почуття глибокого здивування і є "мистецтвом автора, із яким він зшиває цей килим строкатих та уривчастих епізодів життя Феодосія у зв'язаний і живий твір, у якому однаково дотримані внутрішні хронологія і велика точність".
Упродовж кількох століть український народ привчали до думки про нібито "вторинність" української мови, ретельно приховуючи від українців величезний масив української ж писемності, історії та культури, яка сягає глибокої давнини і нараховує багато тисячоліть. За науковими розвідками лінгвістів, мова української народності почала формуватися ще у VI-IX століттях.